Основою нашої історії стане подія, яка відбулася в Харкові на початку російського вторгнення. Під час постійних обстрілів харків'яни змушені були шукати притулок у метро, де цілі сім'ї місяцями жили під землею. Особливо важко було дітям. Одного разу до метро приїхав Микола Коломієць, художній керівник студії «Аза Нізі Маза», і запропонував дітям творче дозвілля. Навколо нього зібралося багато малюків, які шукали, чим зайняти час. Творчість стала їхньою розрадою а, для деяких, навіть сенсом життя.

Я випадково побачив, як Микола розмовляв з молодим художником, розмірковуючи про справжню сутність мистецтва. Ця сцена глибоко зворушила мене, але найбільше мене вразили слова та думки самого хлопчика, який, незважаючи на свій юний вік, мав дивовижно глибоке розуміння світу та мистецтва.

Ми проїжджали центром нічного Харкова, повз одну з найбільших площ Європи, занурену в густу, майже непроникну темряву. Місто здавалося застиглим у тіні, і лише фари машин пробивали цей морок, мов нагадуючи, що навіть у темряві життя не зупиняється. Ми їхали мовчки, поглинуті атмосферою, відчуваючи всю її тривожну велич. І тільки думка про те, що тут, у цьому майже безмовному місті, продовжують жити понад мільйон людей, принесла з собою відчутний холод, що просочився в наші серця.

Харків. Північна Салтівка. Район, де до російського вторгнення проживало близько 400 000 чоловік. Тепер він спустошений, бомбардований і зруйнований. Я ніколи не забуду почуття, коли йшов вулицями в повній тиші, ніби я вступив у сцену з відеоігри, де всі люди зникли. Не було ні співу птахів, ні балаканини, ні сміху дітей - лише вітер, що виє між багатоповерхівками. Навколо були зруйновані школи, дитячі садки, зруйновані дитячі майданчики.

Ботанічний сад Харківського університету, який постраждав від війни, є науково-дослідною установою, що зосереджена на збереженні, вивченні та акліматизації рідкісних і типових видів флори. Заснований у 1804 році, він є найстарішим в Україні й пов’язаний з діяльністю видатних учених. Сад зібрав понад 7000 видів рослин з усього світу, включаючи понад 1000 видів дерев, 2000 сортів квітково-декоративних та 3000 таксонів тропічних і субтропічних рослин.

Мене захопила сцена, де Павло Маков, видатний майстер українського мистецтва, із глибоким розумінням пояснював тонкощі арт-грантів, порівнюючи сучасність із часами Леонардо да Вінчі. Його кумедні коментарі обов’язково викличуть посмішку на вашому обличчі. Виявляється, хоча часи й змінюються, правила залишаються тими ж, що й століття тому — незмінні та постійні.

На початку війни, коли російські війська наблизилися до Харкова і почали обстрілювати місто з артилерії, багато людей опинилися у пастці. Найбільше постраждали люди похилого віку, особливо ті, хто залежав від соціальних послуг. У хаосі їх просто забули і залишили напризволяще. Багато з них були прикути до ліжка і не могли доглядати за собою. Але світ не без добрих людей. Харків'яни об'єдналися і створили новий притулок для літніх людей, де за ними щоденно піклуються. Важко передати це словами, але, відвідавши цей будинок, я відчув, що світло обов’язково переможе темряву.

Також ми відвідаємо феєричну лялькову виставу в Харківському театрі ляльок — «Жираф Монс» режисера Оксани Дмитрієвої. Ця постановка, створена за мотивами казки Олега Михайлова, глибоко мене зворушила. В алегоричній казковій формі жираф, який живе в Харківському зоопарку під час Другої світової війни, переживає жахи війни. Дистанціювання сюжету від сучасних подій та параболічна структура твору дозволяють висвітлювати болючі теми, не перевантажуючи глядачів. Історія Жирафа Монса пропонує дитині особливий погляд на війну, оскільки вони по-своєму відчувають страх і самотність. Це делікатна, щира розмова про війну, співчуття та підтримку, адресована як дітям, так і дорослим.

Я прагну розкрити метафору саду, оскільки сади, як і рослини, які ростуть у них, різні. Сад вимагає постійного догляду та уваги — кожне дерево, кожна квітка має свої унікальні потреби. Деякі потребують рясної води та догляду, а іншим потрібні лише родючий ґрунт та сонячне світло. Якщо за садом доглядати з любов'ю та розумінням, він дасть рясні плоди. Але при нехтуванні розсада ніколи не проросте, втрачаючи шанс на життя. Світ навколо нас - це теж сад, і його краса або гниття залежить від того, що ми в ньому вирощуємо. «AZA NIZI MAZA» — саме такий сад, де кожна дитина цвіте як унікальна рослина. У цьому саду є свій турботливий садівник — Микола Коломієць, який багато років з любов'ю виховує його своєю щоденною відданістю. Це місце, де таланти харківських дітей, як квіти, цвітуть, міцніють, приносять плоди.

Павло Маков - художник і майстер графіки, відомий своєю здатністю передавати складні концепції через свою творчість. Народився 1958 року в Санкт-Петербурзі, навчався в Кримській художній школі та Харківській державній академії дизайну та мистецтв, що сформувало його як художника. Член Спілки художників України та Королівського товариства художників Великобританії, Маков бере участь у численних міжнародних бієнале. Його роботи, розміщені в музеях по всьому світу, вражають глядачів своєю глибиною ідей і технікою. Маков переосмислює утопію, граючи з реальністю і міфом, створюючи свій неповторний стиль. У фільмі він постає як символ творчих досліджень і натхнення.

Оксана Дмитрієва — головний директор Харківського державного академічного театру ляльок імені В. Афанасьєва, який формує театральну культуру міста з 2010 року. Випускниця Харківського державного університету мистецтв, відома своїми інноваційними постановками, які поєднують драматургію з експериментальними формами, такими як «Мати мужність та її діти» Бертольта Брехта, переосмислена Сергієм Жаданом. Під час війни під її керівництвом театр став культурним і волонтерським центром, а також бомбосховищем, де Дмитрієва продовжувала виступи, піднімаючи дух міста. Її роботи вирішують сучасні болючі питання, відображаючи дух стійкості та опору, перетворюючи театр на інструмент культурної боротьби.

Ольга Клейтман, архітектор з Харкова та співзасновниця SBM Studio, відома своїми проектами, які об'єднують архітектуру з природою, такими як реконструкція парку Саржин Яр. Працює над концепцією садів як символів відновлення Харкова після війни, поєднуючи історичну пам'ять з природним середовищем. Через організацію «Крізь війну» Ольга допомагає військовослужбовцям та бере участь у відновленні міста, створюючи нові зелені насадження як символи надії. У фільмі вона виступає як архітектор, використовуючи своє бачення відновлення міста через концепцію «садів на руїні», демонструючи силу та стійкість, необхідні для відродження Харкова.